Визначення сексуальних домагань на робочому місці регулюється ст. 183а § 6 кодексу працi. Сексуальне домагання означає дискримінацію за ознакою статі та полягає в будь-якій небажаній поведінці сексуального характеру або пов’язаній зі статтю працівника, метою чи наслідком якої є приниження гідності працівника. Ця поведінка може включати фізичні, вербальні або невербальні елементи. Винуватцем такої поведінки може бути як керівник, так і особа, яка працює з жертвою.
Сексуальні домагання на робочому місці – це поведінка проти волі жертви, яка також змушує її повірити, що заперечення негативно вплине на умови зайнятості жертви чи відносини на робочому місці. З іншого боку, норми трудового законодавства вказують на те, що вживання працівником заходів проти сексуальних домагань не можуть призвести до будь-яких негативних наслідків для працівника.
Існують певні категорії поведінки, які означатимуть, що ми маємо справу з сексуальними домаганнями на робочому місці:
- сексуальні домагання на робочому місці можуть мати форму сексуального шантажу. Найчастіше злочинцем є роботодавець, безпосередній керівник або особа з керівними повноваженнями, яка в ієрархії професійних відносин стоїть вище за потерпілого. Як правило, жертві сексуального шантажу погрожують, що її можуть звільнити.
- наступна категорія поведінки – це створення неприємної атмосфери на робочому місці та ворожих умов праці. Ініціатором такої поведінки не обов’язково має бути роботодавець чи керівник, це може бути працівник, який працює з жертвою. У цій категорії поведінки жертва зазвичай чує принизливі коментарі в присутності інших працівників, що призводить до створення ворожих умов праці та порушує її особисті права.
- Сексуальні домагання – перелік видів поведінки
Найбільш типовою поведінкою є:
- сексуальні жести (погладжування, обійми, дотики)
- недоречні коментарі щодо зовнішності чи одягу
- вживання пестливих фраз
- прямої пропозиції статевого контакту
- показ порнографічного змісту
- надсилання потерпілому повідомлення непристойного змісту або особиста передача записок, малюнків такого характеру.
Сексуальні домагання на робочому місці – правова основа
Кодекс законів про працю
Жертва сексуальних домагань на робочому місці може посилатися на наступні положення Трудового кодексу:
- порушення ст. 111, яка зобов’язує роботодавця поважати гідність та інші особисті права працівника. Слід визнати, що злочин сексуальних домагань порушує невід’ємну і вищу цінність кожної людини, якою є її гідність.
- порушення ст. 112 та ст. 113. Перша стаття виражає імператив рівного ставлення у сфері праці, зокрема відсутність диференціації за статтю. Друга стаття забороняє будь-яку дискримінацію у сфері праці. Переслідування означає дискримінацію за ознакою статі.
- порушення ст. 15 та ст. 94. Роботодавець зобов’язаний забезпечити безпечні та гігієнічні умови праці. Роботодавець, якому відомо про незаконну сексуальну поведінку одного працівника щодо іншого, повинен вжити конкретних заходів.
Цивільний кодекс
Цивільний кодекс також містить положення про відповідальність винних у сексуальних домаганнях – ст. 23 і 24 Цивільного кодексу. Положення забезпечують захист таких цінностей, як: гідність, свобода совісті, тілесна недоторканність, сексуальна свобода.
Особа, яка зазнала сексуального домагання на роботі, має право вимагати грошової компенсації заподіяної шкоди, але також може вимагати від винного виплати відповідної суми. У разі немайнової відповідальності за домагання може бути пред’явлено вимогу про утримання від дій, що загрожують або порушують особисті права працівника, або про вчинення дій, необхідних для усунення наслідків порушення особистих прав працівника.
Кримінальний кодекс
Сексуальні домагання на робочому місці заборонені та регулюються трудовим законодавством. З іншого боку, деякі дії, які класифікуються як сексуальні домагання, є злочинами проти сексуальної свободи та порядності та караються покараннями, передбаченими Кримінальним кодексом. Сюди входить також злочин, пов’язаний із підпорядкуванням чи вчиненням статевого акту (стаття 197 § 2 Кримінального кодексу), або використання наркотичних речовин для цих відносин (стаття 199 § 1 Кримінального кодексу) або злочин у вигляді спонукання іншої особи до статевого акту з насильством, незаконною погрозою або шляхом обману (стаття 197 § 1 Кримінального кодексу).
Слід наголосити, що протидія дискримінації у сфері праці є обов’язком роботодавця. Винуватець конкретної поведінки несе відповідальність за сексуальні домагання, а роботодавець несе відповідальність у тій мірі, в якій він вчинив або не зміг запобігти домаганням.
Відстоювання прав в суді
Відповідно до ст. 183 кодексу працi, працівник, щодо якого роботодавець порушив принцип рівності у трудових відносинах, має право на винагороду в розмірі не нижчому від мінімального розміру оплати праці, визначеного на підставі окремих нормативно-правових актів.
Трудовий суд індивідуально визначає вид та ступінь дискримінаційних дій роботодавця, і закон не передбачає верхньої межі компенсації. З іншого боку, компенсація, призначена судом, включає відшкодування шкоди, завданої матеріальним і нефінансовим благам працівника (наприклад, порушення особистої гідності).
Така компенсація має компенсувати збитки, заподіяні працівникові, і повинна бути дотримана відповідна пропорція між компенсацією та порушенням роботодавцем зобов’язання щодо рівного ставлення до працівників. Компенсація також має діяти превентивно. При визначенні його розміру слід враховувати обставини обох сторін трудових відносин.
Розглядаючи справу про сексуальні домагання на робочому місці, суд об’єктивно аналізує мету або наслідки таких дій. Наведені працівником факти повинні підтверджувати наявність дискримінації, що створить сприятливу ситуацію для працівника, оскільки обґрунтування не підлягає суворим правилам доказування, а факти повинні зберігати суть достовірності у світлі правил логіки та життєвого досвіду. Коли працівник підтверджує сексуальні домагання, роботодавець повинен довести, що таких домагань не було.
Надзвичайно важливим елементом у відстоюванні прав жертви сексуальних домагань є її заперечення, висловлене таким чином, щоб воно було явним знаком несхвалення поведінки кривдника. Роботодавець, з іншого боку, повинен довести, що він вжив належних заходів для запобігання цій формі дискримінації за ознакою статі, наприклад, рішуче та негайно відреагувавши на скаргу працівника, запровадивши та дотримуючись політики боротьби з дискримінацією на робочому місці. .