Правові основи виконання робіт можна розділити на дві групи:
– працевлаштування за трудовим договором (umowa o pracę) та на підставі положень законодавства про працю; – працевлаштування за договором доручення (umowa zlecenia) на підставі цивільного законодавства.
Трудовий договір стосується працевлаштування працівника на повну ставку. Працівник виконує роботу на підставі трудових відносин. У цьому випадку застосовуються положення КЗпП та інші норми трудового законодавства. Трудові відносини створюються тут двома суб’єктами – роботодавцем та працівником. Працівник зобов’язується виконувати певний вид роботи для роботодавця і під його керівництвом у визначених роботодавцем місці і часі та за встановлену винагороду.
Договір доручення є т. зв. працевлаштуванням працівників на неповну зайнятість. Відноситься до групи цивільно-правових договорів. Тому регулюється не нормами КЗпП, а Цивільним кодексом. Договір доручення укладається між замовником і підрядником. Підрядник зобов’язується виконати для замовника конкретну роботу, на яку розповсюджується дія положень цивільного законодавства.
Таким чином, трудовий договір гарантує стабільну зайнятість та привілеї працівника, а договір доручення – надає більшу свободу та може включати додаткові домовленості. Наприклад, замовник і підрядник можуть домовитися щодо оплачуваної відпустки (на час невиконання роботи згідно із договором доручення), періоду попередження або щодо додаткової винагороди за понаднормовий час роботи.