Переслідування — небажана поведінка, метою чи наслідком якої є приниження гідності працівника та створення для нього залякуючого, принизливого чи образливого середовища. Переслідування має місце, коли причиною небажаної поведінки є один із дискримінаційних критеріїв, зокрема: стать, вік, інвалідність, раса, релігія, національність, політичні переконання, членство в профспілці, етнічне походження, релігія, сексуальна орієнтація, працевлаштування на певний або невизначений термін, повна або неповна зайнятість.
Сексуальні домагання – це вид дискримінації за ознакою статі. Щоб поведінка кваліфікувалася як сексуальне домагання:
- має бути сексуальним або співвідноситися зі статтю працівника
- має бути небажаним
Метою або наслідком цієї дії є приниження гідності працівника, зокрема створення атмосфери залякування, ворожості, приниження, приниження чи образи щодо нього.
Сексуальні домагання можуть приймати різні форми (фізичні, вербальні чи невербальні). Приклади такої поведінки:
- сексуальний шантаж
- схиляння до статевого акту з використанням власної вигоди
- непристойні жарти чи натяки
- представлення порнографічного контенту, наприклад малюнків, відео.
Особа, яка зазнає переслідувань або сексуальних домагань, повинна бути проти небажаної поведінки.
Заперечення може бути:
- вербальні та полягають, наприклад, у прямому зверненні до злочинця та чіткому повідомленні про небажаність його поведінки
- невербальні, через уникнення контактів із винним.
В результаті висловленого заперечення роботодавець зможе відреагувати та протидіяти небажаній поведінці. Заперечення має значення в першу чергу з міркувань доказів. Це підтверджується судовою практикою, яка вказує на обов’язок потерпілого обґрунтувати те, що:
- мали місце сексуальні домагання
- було заперечення такій поведінці.
У такому випадку роботодавець повинен буде доводити (а не обґрунтовувати), що домагань не було. Це виняткова процесуальна ситуація, коли особа, яка порушує справу (працівник), не зобов’язана доводити свої твердження, а лише повинна їх довести. На практиці працівники викладають свою точку зору в судовому процесі та на слуханні. З іншого боку, саме роботодавець повинен довести, що твердження працівника не відповідають дійсності, і надати докази, які це підтверджують.
